АЛЬТЗІЦЕР Аркадій Володимирович, народився 16 квітня 1925 року в м.Дніпропетровськ.  В  1941 році закінчив 8 класів.

На його долю випали голод, війна і післявоєнна розруха.

Його старший брат і сестра з перших днів війни пішли на фронт. Мати з Аркадієм були евакуйовані в Казахстан, де працювали на заводі. Через рік Аркадія направляють до Воронезького училища зв’язку, яке теж було евакуйоване.

Достроково, через 4 місяці,  відправляють його на фронт. В цей час під Саратовом з 7 листопада по 20 грудня 1942 року формується 23-й танковий корпус. Саме з ним і пов’язаний  ввесь воєнний шлях  Аркадія Володимировича Альтзіцера.  Він брав участь  у звільненні Сталінградської, Ростовської, Луганської, Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської (м.Баштанка), Одеської областей, Молдавії, Румунії, Угорщини, Австрії та Чехословаччини. Мав поранення, але щоразу повертався в свій корпус.

Аркадій Володимирович Альтзіцер до 1952 року служив в лавах Радянської Армії. А після служби працював на заводі ім. Ворошилова і заочно навчався. З 1961 по 2003 рік Він викладав технічні науки в Дніпропетровському хіміко-механічному технікумі.

Альтзіцер А.В. приймав активну участь у ветеранському житті. Аркадій Володимирович друкував свої спогади у багатьох засобах масової інформації.

Як виняток, 9 травня 2011 року, останньому визволителю 23-го танкового корпусу Альтзіцеру Аркадію Володимировичу, який визволяв наше рідне місто в березні 1944 року і саме за звільнення  селища Баштанка, був нагороджений орденом Червоної Зірки, йому присвоєно  звання «Почесний громадянин міста Баштанка» (рішення міської ради від 29 квітня 2011 року № 6).

Альтзіцер А.В. пішов із життя у 2011 році.

БАЛДУК Михайло Андрійович народився 4 лютого 1924 року в селі Баштанка в селянській сім’ї. До війни закінчив Баштанську середню вечірню школу. В роки окупації працював їздовим в колгоспі ім.Сталіна.

---

МАРКОВСЬКИЙ Семен Михайлович народився 26 листопада 1939 року в місті Одеса в сім’ї службовців. Після початку Великої Вітчизняної війни разом з матір’ю був евакуйований у м.Ката-Курган  Узбецької республіки, де проживав до 1947 року.

У 1947 році сім’я переїхала до міста Миколаєва, де з 1948 по 1958 рік Семен Михайлович навчався в школі. У 1958 році був призваний до лав Радянської Армії, а в 1961 році, після демобілізації, вступив до Миколаївського педагогічного інституту ім. В.Г.Белінського на факультет фізичного виховання, анатомії та фізіології людини. Після завершення навчання у 1965 році був направлений на роботу у Баштанський район.

Пропрацювавши рік в Баштанській школі №1, йому було запропоновано посаду завідуючого оргвідділом комсомольських організацій Баштанського райкому комсомолу, згодом, у 1967 році, Марковський С.М. – перший секретар райкому комсомолу, в подальшому – завідуючий відділом пропаганди і агітації райкому Компартії України.

З 1972 року по 1980 рік працював в системі народної освіти Баштанського району. За активне сприяння у будівництві нового великого спортзалу і створенні на його базі дитячої спортивної школи, та узаконення її роботи, Марковський С.М. був призначений першим директором районної дитячо-юнацької спортивної школи.

У 1973-1979 роках Семен Михайлович працював директором Баштанської середньої школи №1, а з вересня 1979 року – інспектором шкіл Баштанського району.

З початку 1980 року та протягом 11,5 років Семен Михайлович обіймав посаду голови виконкому Баштанської селищної ради народних депутатів. Одним із пріоритетних напрямків його діяльності стало будівництво доріг з твердим покриттям (з 1982 по 1991 роки було заасфальтованого 80% вулиць та забезпечено їх освітлення).

Визначальним досягненням Марковського С.М. стало отримання селищем Баштанка статусу міста районного підпорядкування з 11 березня 1987 року.

З жовтня 1991 по квітень 1994 року Марковський С.М. був обраний на посаду заступника голови виконкому районної ради народних депутатів. З квітня 1992 по липень 1994 року працював на посаді І заступника голови Баштанської районної державної адміністрації.

Але покликання Марковського С.М. – діяльність в органах місцевого самоврядування, робота на благо жителів територіальної громади, рідного міста. І через вісім років, у квітні 1998 року, він здобуває переконливу перемогу і посідає посаду Баштанського міського голови по 2000 рік.

За всю свою трудову діяльність Марковський С.М. був переможцем соціалістичних змагань 1974-1978 років, неодноразово нагороджений грамотами і подяками ЦК Комсомолу України та ЦК ВЛКСМ, нагороджений медаллю Президіуму Верховної Ради СРСР «За сумлінну працю» у квітні 1970 року, нагрудним значком Міністерства освіти УРСР «Відмінник народної освіти» у листопаді 1975 року, медаллю Президіуму Верховної ради СРСР «За трудові заслуги»  у липні 1986 року, медаллю Президіуму Верховної ради СРСР «Ветеран праці» у лютому 1989 року.

Сьогодні Марковський Семен Михайлович продовжує приймати активну участь у житті громади, з квітня 2009 року він є членом Ради старійшин при голові райдержадміністрації, вболіває за соціально-економічний та культурний розвиток територіальної громади, переймається проблемами молоді і піклується про створення та догляд мальовничих куточків відпочинку жителів громади.

За особистий вагомий внесок у соціально-економічний розвиток міста Баштанка, високий професіоналізм, значні трудові досягнення, активну життєву позицію рішенням Баштанської міської ради п’ятого скликання від 16 вересня 2010 року №1 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Баштанка» Марковському Семену Михайловичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Баштанка».

---

МАХНО Віталій Митрофанович народився 5 лютого 1929 року в с. Трудове Баштанського району в селянській сім’ї. Вчився в початковій школі села Трудове, потім в Андріївській школі, та навчання перервала війна. Пізнав на собі всі страхіття гітлерівської окупації.

Після війни вступив до Миколаївського морехідного училища. По його закінченні в 1947 році став працювати в Миколаївському торговому порту слюсарем-кранівником. Звідти й був призваний в 1949 році до лав Радянської Армії. Після демобілізації повернувся в рідне село. Працював в місцевому колгоспі механізатором.

З березня 1955 року навчався у Снігурівському районі в училищі механізації.

З 1959 року – бригадир тракторної бригади. За свою любов до рідної землі, сумлінну працю Махно В.М. був нагороджений в 1968 році медаллю “За трудову доблесть”.

В 1971 році за високі досягнення і трудову доблесть нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Після створення механізованих загонів в 1972 році Махно В. М. очолює мехзагін №3 колгоспу “Комуніст”. На цій посаді він працює до 1974 року. За високі досягнення у вирощуванні врожаїв зернових культур в 1973 році Махно В.М. нагороджений орденом Леніна.

В 1976 р. за видатні успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні планів та соціалістичних зобов’язань по збільшенню виробництва та продажу державі сільськогосподарських продуктів Махну  В.М. присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням другого ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».

У 1982 р. Віталій Митрофанович році закінчив Новобузький технікум механізації та електрифікації сільського господарства.

З 1984 р. працює інженером в колгоспі, з 1989 р. – пенсіонер, але ще 7 років віддає свою працю рідній землі.

З 1996р. – на заслуженому відпочинку.

За особистий вагомий особистий  внесок у розвиток міста територіальної громади міста Баштанка та сіл Баштанської міської ради рішенням Баштанської міської ради шостого скликання від 13 вересня 2011 року №6 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Баштанка» Махну Віталію Митрофановичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Баштанка».

---

ШКРАБАК Павло Ананійович  народився 23.07.1941 року в с. Слюсарево Савранського району Одеської області.

В 1958 році  закінчив середню школу. В 1960 році був призваний до лав Радянської Армії.

Після служби вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, який закінчив в 1968 році. Після інституту вся трудова діяльність була пов’язана  з  Баштанським  районом.  Спочатку Павло Ананійович обіймав посаду головним агрономом, потім працював головою колгоспу «Заповіти Ілліча».

Завдяки високому професіоналізму Він з 1976 по 1980 роки був призначений на посаду начальника управління  сільського господарства. Далі директором радгоспу «Добра Криниця», а з 1982 по 1994 рік Павло Ананійович працював директором міжколгоспного садівничого господарства «Зоря Інгулу». Обіймаючи посаду керівника садівничого господарства, він особисто сприяв  будівництву цілого мікрорайону жилих будинків  з  підведенням газу, води, електрики, а також асфальтуванням  доріг. Для мешканців цілого мікрорайону та  працівників цього господарства були збудовані та введені в дію дошкільний навчальний заклад «Ягідка», Баштанська середня школа № 2,  багатоповерхівки з квартирами для спеціалістів, спортивний комплекс, які і до сьогодні залишаються  окрасою нашого рідного міста.

В 1994 році був обраний депутатом Верховної Ради ІУ скликання.  Зараз на пенсії, проживає в м.Києві.

За вагомий внесок   у соціально – економічний  розвиток рідного  міста, був нагороджений орденом Трудового Червоного прапору, орденом Болгарської народної республіки, багатьма дипломами, грамотами Кабінету Міністрів та Верховної ради.

За особистий вагомий внесок у соціально-економічний, агропромисловий розвиток територіальної громади міста Баштанка та сіл Баштанської міської ради рішенням Баштанської міської ради шостого скликання від 13 вересня 2012 року №1 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Баштанка» Шкрабаку Павлу Ананійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Баштанка».

---

АДАМОВ Анатолій Миколайович народився 31 серпня  1931  року в місті  Вознесенськ Миколаївської області – видатний державний діяч України.

На його долю випали голод, війна та післявоєнна розруха.

У 1949 році Анатолій вступив до Вознесенського сільгосптехнікуму, а у 1957 році – до Одеського сільгоспінституту.

Свою трудову діяльність розпочав агрономом у Дніпропетровській області.

У 1965-1967 роках – слухач Вищої партійної школи при ЦК КПУ у м.Київ.

1970-1975 роки – секретар Баштанського РК КПУ, 1975-1983 – І секретар РК КПУ Миколаївської області.

За період своєї роботи в Баштанському районі Анатолій Миколайович проявив себе як умілий, грамотний, авторитетний керівник і організатор. Його любили і поважали за мудрість та щирість.

Людина щедрої душі, доброго серця, справедливий і турботливий, а у той час вимогливий, він робив усе для того, щоб Баштанський район займав передові позиції як в області, так і в Україні та за її межами.

Його життєва та трудова діяльність була як на долоні. О 4-ій ранку Анатолія Миколайовича можна було зустріти на фермах найвіддаленіших сіл під час ранкового доїння або ж у полі чи току.

За часів його керівництва будувалися та прекрасно функціонували нові багатоповерхові будинки, культурні об’єкти, школи, садки, бібліотеки, будинки культури, дороги, торгівельні центри, тваринницькі ферми та будинки тваринника. Створювалася зрошувальна система.

Уряд високо оцінив трудовий подвиг А.М.Адамова. Його було нагороджено двома Орденами Трудового Червоного Прапора. Орденом Дружби народів, медаллю «За трудовую доблесть», дипломами та Почесними грамотами.

У 1983 році Анатолія Миколайовича було обрано І секретарем Вознесенського міського КПУ.

У 1993-1994 рр. працював на посаді начальника відділу економіки та ринкових відносин Баштанської райдержадміністрації та районної ради.

У 2001 році А.М.Адамов – помічник-консультант народного депутата України.

У 2009 році йому було присвоєно звання «Почесний громадянин м.Вознесенськ», а у 2011 році – «Почесний громадянин Баштанського району» (рішення районної ради від 08 жовтня 2010 року №5).

Адамов А.М. пішов із життя у серпні 2013 року.

---

БАРДАЧОВ Микола Васильович народився           16 вересня 1940 року.

У 1967 році закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут ім.А.Д.Цюрупи, за спеціальністю «вчений агроном».

Направлений на роботу в Баштанський район. Працював головним агрономом, головою колгоспу «Комунар», заступником голови колгоспу «Комуніст», заступником директора виробничого об’єднання «Колгосптоваропром».

З 1980 по 1982 рік – начальник управління сільського господарства, перший заступник голови Баштанського райвиконкому.

1982-1991 роки – голова Баштанського райвиконкому.

1991-1994 роки – Представник Президента України в Баштанському районі.

За період роботи Бардачова М.В. побудовано 10 шкіл, у тому числі: Баштанська ЗОШ №2, Єрмолівська ЗОШ, Костичівська ЗОШ, Мар’ївська ЗОШ, Новогорожанська ЗОШ, Новосергіївська ЗОШ, Привільненська ЗОШ. Побудовано спортивні зали у Христофорівській та Явкинській школах, гуртожиток у СПТУ №42, дитячі садки в місті Баштанка, селах Добра Криниця, Костичі, Явкине, розпочато будівництво в Баштанській СШ №1.

У місті Баштанка зведено багатоповерхові будинки по вулицях Горького, Полтавська, Промислова та районі «Агропромтехніки». Побудовано терапевтичний та дитячий лікувальні корпуси в Баштанській центральній районній лікарні, приміщення Інгульської дільничної лікарні та сільської ради, спортивний комплекс на міському стадіоні, велося будівництво ФАПів, аптек.

Прокладено сотні кілометрів газопроводів. Повністю газифіковано м.Баштанка, села Новоіванівка, Новопавлівка, Новоєгорівка, Явкине, Красний Став, Добра Криниця, Мар’янівка, Виноградівка, Мар’ївка, Інгулка, Костичі, Піски, Плющівка, Лоцкине, Новоолександрівка, Перемога та інші.

Асфальтувалися вулиці міста Баштанка та сіл району.

Побудовано Будинки культури в селах Новоолександрівка, Добра Криниця, Піски, Горожене. Велика увага приділялася сільськогосподарському будівництву. Завершилося будівництво 2-ї черги Явкинської зрошувальної системи. Було спроектовано та побудовано зрошувальні системи в колгоспах ім.Карла Маркса, «Шлях до комунізму», ім.Комінтерну, ім.Леніна, «Зорі Кремля», «Україна», «Красний Став», «Авангард», «Правда», радгоспах: «Добра Криниця», «Баштанський», «40 років Перемоги».

Збудовані тваринницькі комплекси в колгоспах «Комуніст», «Ленінський шлях», ім.50 років Жовтня, «Шлях до комунізму», «Інгул», «Родина», птахоферму з інкубаторною станцією. Усе це забезпечувало в Баштанському районі вироблення більше 10 відсотків сільськогосподарської продукції від усієї продукції, виробленої в Миколаївській області.

На даний час Бардачов Микола Васильович приймає активну участь у громадському житті району, очолює Раду старійшин при голові Баштанської райдержадміністрації.

Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Бардачову М.В. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 07 вересня 2010 року №16 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району» Бардачову М.В.».

---

ЄСИПЕНКО Павло Євменович народився   29 серпня 1919 року в смт Баштанка Миколаївської області – видатний державний діяч України.

У 1938 році закінчив Миколаївський будівельний технікум та у 1958 – Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут.

П.Є.Єсипенко був учасником боїв Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Має чисельні військові нагороди.

У 1963-1965 роках П.Є.Єсипенко – заступник начальника Головпридніпровбуду, 1965-1973 – заступник та перший заступник міністра сільського будівництва УРСР, а з 1973 по 1975 роки – міністр сільського будівництва УРСР.

З 1975 по 1987 роки працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР.

У цей час П.Є.Єсипенко очолював усю будівельну галузь України, проводив велику організаторську роботу з будівництва об’єктів важкої індустрії, оборонної промисловості, соціальної сфери, житлового будівництва, спортивних споруд тощо.

Під його керівництвом побудовано тисячі об’єктів промислового та соціального призначення. Це результат його визначної та невтомної праці із спрямування зусиль усіх будівельників, колективів Держбуду, будівельних та галузевих міністерств України, обласних виконавчих комітетів.

Було побудовано десятки коксових батарей, вісім з яких потужністю 1 млн.т коксу на рік, киснево-конвекторних станів. Щорічно вводилися у дію 150-180 промислових особливо важливих об’єктів, понад 100 об’єктів оборонного призначення, понад 25,5 млн.кв.м житлової площі, біля 80 тис. місць у школах, 60-70 тис. місць у дитячих садках, біля 15 тис. місць на об’єктах профтехосвіти, значна кількість лікарень та поліклінік.

П.Є.Єсипенко обирався депутатом Верховної Ради УРСР ІХ, Х, ХІ скликань, делегатом 15, 26, 27 з’їздів Комуністичної партії України та делегатом 27 з’їзду КПРС.

У 1977 році він був призначений Головою Олімпійського комітету УРСР.

Єсипенко П.Є. – дійсний член Академії будівництва України, член президії Академії будівництва України, академік, доктор технічних наук (2003 р.).

П.Є.Єсипенко – заслужений будівельник УРСР, лауреат Державної премії України, лауреат премії імені академіка М.С.Буднікова, двічі нагороджений Почесними Грамотами Верховної Ради УРСР, Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, 12 орденами та 26 медалями.

Завжди переймався проблемами району, надавав вагому допомогу Баштанському району у будівництві, розширенні та укріпленні  об’єктів соціально-культурної сфери.

Під час його перебування на посадах вищих органів влади, за кошти резерву Ради Міністрів УРСР на території центральної районної лікарні збудовано 4-х поверховий лікувальний корпус, виділялися кошти на будівництво житла для працівників Баштанського сир заводу, вчителів та лікарів району, для благоустрою (асфальтування) міста Баштанка та сіл району.

За його допомоги було виділено кошти на проведення газифікації і каналізаційної системи в Баштанському районі.

9 травня 2012 року за участю Єсипенка П.Є. на приміщенні загально-виховного комплексу «Віночок» м.Баштанка встановлено меморіальну дошку на його честь та його брата Єсипенка Григорія Євменовича, також відомого громадського діяча.

Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Єсипенку П.Є. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 07 вересня 2010 року №17 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району» Єсипенку П.Є.».

---

ЗАХАРЧЕНКО Олексій Гаврилович народився       30 березня 1930 року у селі Чижовка Звенигородського району Черкаської області.

У 1952 році закінчив Казачанський зооветтехнікум Київської області по спеціальності «зоотехнік», у 1964 – Одеський сільськогосподарський інститут.

1952-1953 роки – працював зоотехніком по племсправі (Новоодеський район Миколаївської області), старшим зоотехніком районного управління сільського господарства, головним зоотехніком Малинівської МТС.

З листопада 1953 року – І секретар Новоодеського райкому комсомолу Миколаївської області.

З грудня 1956 року – заворг Новоодеського РК КПУ Миколаївської області.

З липня 1960 по квітень 1962 року – голова виконкому Новоодеської районної Ради депутатів трудящих.

З червня 1962 по січень 1963 – І секретар Велико-Врадієвського РК КПУ Миколаївської області.

З січня 1962 по січень 1968 – секретар парткому Новоодеського виробничого управління Миколаївської області.

1968-1970 роки – секретар Новоодеського РК КПУ Миколаївської області.

З березня 1970 по вересень 1975 року працював на посаді І секретаря Баштанського РК КПУ Миколаївської області.

З жовтня 1975 року – 2 секретар Миколаївського обкому компартії України.

За період діяльності Захарченка О.Г. у Баштанському районі було досягнуто значних показників у соціально-економічному розвитку. Загальний обсяг капіталовкладень для створення агропромислового комплексу становив 15-17 млн. карбованців. У районі зрошувалося 25 тисяч га землі. Було збільшено обсяги виробництва сільгосптехнікою, усіма промисловими підприємствами та сферою побуту.

У ці роки зародився «баштанський акорд», що передбачав акордно-преміальну оплату праці у сільському господарстві і був впроваджений на всій території колишнього Радянського Союзу.

У липні 1970 року за ініціативи Захарченка О.Г. був створений колгосп ім.Енгельса.

У 1971 році збудовано пам’ятник Героям Баштанської республіки, 1972 – введено в дію комбікормовий завод, 1973 – «Баштанський сирзавод», 1975 –міжколгосптваринпром – перший у Союзі по виробництву продукції тваринництва.

За особистою участю Захарченка О.Г. у 70-х роках активно проводилася робота по газифікації району, будівництву житла та підготовка робота по створенню агропромислового садівничого комплексу площею 3 тисяч га, нині – ЗАСТ «Зоря Інгулу».

У 1974 році Баштанський район вийшов переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні і був нагороджений перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ.

За значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток Баштанського району Захарченко О.Г. був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору.

 Захарченко Олексій Григорович – знана і шанована у районі людина. Користується заслуженим авторитетом, повагою у жителів міста Баштанки та всього району.

  Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Захарченку О.Г. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 26 квітня 2010 року №17 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району» Захарченку О.Г.».

---

ЛУПІН Микола Андрійович народився 02 серпня 1935 року в селі Новосергіївка Баштанського району Миколаївської області.

У 1954 році закінчив Новобузьке педагогічне училище і вищу партійну школу.

Працював викладачем Новопавлівської ЗОШ      І-ІІ ступенів, після служби в Армії – викладачем у Явкинській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

З 1960 року працював в Баштанському райкомі партії (лектор, завідуючий відділами, другий секретар райкому партії).

З 1970 – заступник керівника Баштанського райвиконкому, голова комітету народного контролю, голова Баштанської районної ради народних депутатів

З 1994 по 1995 роки – заступник голови Баштанського райвиконкому по виконавчій роботі.

У 1995 році вийшов на пенсію. Депутат ради 12-ти скликань.

За період перебування на посадах у районі було побудовано Баштанський сирзавод, створено «Колгосптваринпром», «Міжколгоспрайсад». Було побудовано цілий ряд шкіл, дитячих садків, Будинків культури в сільських населених пунктах району, житловий будинок для робітників Баштанського сирзаводу, 4-х поверхова лікувальна будівля ЦРЛ. Проведено газифікацію більше десятка сіл.

Лупін М.А, поважна і авторитетна людина. За роки трудової діяльності був нагороджений медалями «За  трудовую доблесть», «В ознаменование 100-летия со дня рождения Ленина», Почесними грамотами  обласного  та  районного  рівнів.

Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Лупіну М.А. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 07 вересня 2010 року №18 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району»   Лупіну М.А.».

---

ПОРУЧНИК  Анатолій  Петрович народився 28 січня 1951 року в смт Доманівка Доманівського району Миколаївської області.

У 1981 році закінчив Одеський технологічний університет ім.Ломоносова. Трудову діяльність розпочав у 1969 році машиністом холодильних компресорних установок Доманівського сирзаводу Миколаївської області.

З 1972 по 1981 рік працював майстром сироробом, головним інженером Доманівського сирзаводу.

У 1981 році очолив Баштанський сирзавод. З 1993 року – голова правління акціонерного товариства закритого типу «Баштанський сирзавод».

За період роботи зарекомендував себе висококваліфікованим спеціалістом, умілим організатором і керівником, чуйною людиною.

Очолюваний ним колектив з року в рік нарощував темпи росту виробництва. Асортимент підприємства складався із більш як 70 найменувань молочної продукції, з них 16 видів твердих сирів, 6 – чеддерних сирів, 14 – плавлених сирів, масло тваринне жирністю 72,5%, 73%, 85,2%  у розфасовці по 200 г. Із цільномолочної продукції підприємство стало виробляти молоко жирністю 2,5%, 2,6%; сметану – 20%, 21% кг; ряжанку – 4%; кефір – 1%, 2%.

Приділялося багато уваги створенню комфортних умов праці та відпочинку працівників: встановлено кондиціонери, освітлено робочі місця, придбано для працівників фірмовий одяг. Відкрито кабінет оздоровлення для надання кваліфікованої медичної допомоги.

У січні 2006 року підприємство отримало сертифікат по міжнародній системі управління якістю IS0 9001:2000, який щорічно підтверджується.

Протягом семи років підприємство нагороджувалося грамотами державної податкової адміністрації у Миколаївській області як кращий платник податків, а також обласної державної адміністрації як кращий роботодавець.

Підприємство не мало заборгованості по заробітній платі, платежах до бюджету Пенсійного фонду України.

Роботу колективу було відзначено більш як 70 нагородами на міжнародних, Всеукраїнських продовольчих виставках.

Завдяки популярності торгова марка «Славія» стала найкращим брендом 2008 року. У 2009 році – переможець незалежного дегустаційного конкурсу «Молочний успіх» (Росія).

Поручник Анатолій Петрович відзначений як керівник підприємства на рівні держави: «Заслужений працівник сільського господарства України», Орден «Знак Пошани», Знак «Золотий Ягуар» за бездоганну репутацію у бізнесі в номінації «Лідери ХХІ століття», Почесна орденська відзнака «Суспільне визнання ІІІ ступеня», «Людина року Миколаївщини» (2007).

На даний час є радником голови директорів АТ «Молочний альянс».

А.П.Поручник бере активну участь у громадському житті, обирався депутатом обласної ради та районної ради п’ятого, шостого скликань.

Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Поручнику А.П. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 22 лютого 2011 року №23 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району» Поручнику А.П.».

---

 СИЗОНЕНКО Олександр Олександрович народився 20 вересня 1923 року в селі Ново-Олександрівка Баштанського району Миколаївської області у бідній селянській родині. Із шкільних років відчув потяг до літературної творчості, його перші оповідання друкує місцева районна газета.

У серпні 1941 року разом із товаришами бере участь в евакуації колгоспної сільськогосподарської техніки. Ці події згодом ляжуть в основу його майбутньої трилогії «Степ».

Після визволення рідного краю від німецько-румунських загарбників в березні 1944 року призваний до лав Червоної Армії. Рядовим піхотинцем брав участь у боях за визволення Ковеля, форсуванні Західного Бугу та Вісли.

По закінченню школи молодших командирів сержанта Сизоненка висунули командиром мінометної обслуги 82-міліметрових (батальйонних) мінометів. Воював на Магнушевському плацдармі (Польща), в Німеччині. Напередодні запеклих боїв за звільнення Берліна був призначений командиром однієї з штурмових груп. 28 квітня 1945 року під час штурму штабу Військово-Морського флоту вермахту одержав тяжке поранення. Почалася довга і виснажлива боротьба не просто за виживання та одужання, а за повернення до активного життя, яка тривала більше року і яка завершилася перемогою.

Повоєнний трудовий шлях демобілізований воїн починав на підприємствах хлібопекарської промисловості Миколаєва. Він співпав з першими успіхами Олександра Сизоненка на літературній ниві. Його оповідання друкують газети «Бугская заря», «Південна правда», журнали «Вітчизна», «Огонек» та інші періодичні видання.

Життєвим досвідом, нерозривними й понині зв’язками з робітничим середовищем збагатила його багаторічна робота на Чорноморському суднобудівному заводі судноскладальником,  інженером-планувальником, контролером ВТК. Вони згодом допомогли Олександру Сизоненку створити багатоплановий роман «Корабели», героями якого стали творці сучасних морських лайнерів.

Але перед цим світ побачили його повісті і збірники оповідань «Рідні вогні», «Жду тебе на островах», «У батьківському краї», «Море замерзає біля берегів», схвально зустрінуті читачами. Молодого письменника з ініціативи Олександра Фадєєва приймають у члени Спілки письменників. Починається плідний етап літературно-мистецької діяльності О.О.Сизоненка пов’язаний з роботою на Київській кіностудії імені О.П.Довженка, де він обіймає посаду завідуючого сценарним відділом. За його сценаріями поставлені художні фільми «Білі хмари» та «Кайдашева сім’я».

З 1970 року зосереджується виключно на літературній діяльності. Більш як чотири десятиліття він зберігає вірність темі Великої Вітчизняної війни, увічнення безсмертного подвигу своїх товаришів по зброї, які в жорстокому двобої з гітлерівським фашизмом вибороли Велику Перемогу. Створює повісті «Зорі падають в серпні», «Пауль, Петер, Погани», «Доки й живу», котрі стали улюбленими творами в молодіжному середовищі.

Вершиною епопеї ратної творчості Олександра Сизоненка є трилогія «Степ», «Була осінь», «Мета», за яку він у 1984 році удостоєний Державної премії імені Т.Г.Шевченка. Розширений та допрацьований варіант цього монументального видання побачив світ більш як через два десятиліття, презентація його тріумфально пройшла в 2005 році на Всесвітній книжковій виставці у Празі з нагоди 60-річчя Перемоги над фашизмом.

На рубежі 80-90-х років він створює гостро-конфліктний роман «Далекий Бейкуш», в основу якої лягла реальна історія про боротьбу патріотичних сил та прогресивної громадськості проти спроб прокласти канал Дніпро – Дунай.

Цього визнаного майстра красного слова добре знають у літературному та культурно-мистецькому світі як автора талановитих досліджень, яскравих портретів національних геніїв, побратимів по письменницькій долі. Мов живою водою окропив він імена Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Андрія Малишка, Олеся Гончара у своєму унікальному виданні «Не вбиваймо своїх пророків! Книга талантів», яка в 2003 році побачила світ в рамках урядової програми розвитку вітчизняної літератури.

Попри всі негаразди і труднощі, роки і відстані Олександр Сизоненко продовжує зберігати вірність темі відстоювання історичної правди про другу світову війну, про своїх побратимів у солдатських шинелях – як тих, хто не повернувся з поля битв, так і тих, хто і понині разом із ним у фронтовому строю. Це підтвердили його останні книги «Гамбурзький рахунок» (2008 р.) та «Валькірії не прилетять» (2011 р.).

Загалом перу визнаного класика вітчизняної літератури належать більш як 30 романів, повістей, збірників оповідань та публіцистичних статей. Вони виходили російською, білоруською, англійською, німецькою, польською, литовською та іншими мовами. Їх спільний тираж обчислюється мільйонами примірників.

Вклад і заслуги Олександра Сизоненка здобули високу оцінку як на державному рівні, так і в літературних та громадсько-політичних колах. Він лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка, лауреат літературних премій імені Юрія Яновського, Івана Нечуя-Левицького, «Прохоровское поле» (Російська Федерація), хліборобської «Золотий колос», імені В.І. Леніна Центрального Комітету Компартії України. Його ратну та трудову доблесть гідно вінчають ордени Вітчизняної війни першого ступеня, Трудового Червоного Прапора, російського Дружби, медалі «За відвагу», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

З ініціативи земляків виконком Миколаївської міської ради присвоїв письменникові в 2003 році звання Почесного громадянина міста, у 2010 – депутати Баштанської районної ради відповідним рішенням присвоїли Сизоненку О.О. звання «Почесний громадянин Баштанського району».

---

ТУЛУБ Володимир Йосипович народився 17 квітня 1935 року в селі Новопетрівка Баштанського району Миколаївської області.

Його дитинство припало на тяжкі роки війни. Після навчання в школі, служби в армії закінчив Полтавський торговий інститут.

У 1963 році очолював завод будівельних матеріалів у м.Баштанка і на посаді директора працював до  травня 1966 року.

У травні був обраний головою правління Баштанського РСТ. У 1970 році  його призначили на посаду заступника голови обласного споживчого товариства з питань будівництва.

За його керівництва Баштанський РСП займав лідируючі позиції як в області, так і в Україні. У Баштанці було збудовано хлібзавод, ресторан «Інгул», адмінприміщення РСТ, гастроном, універмаг, 4 продовольчі магазини. У селах району відкрито 50 крамниць та їдалень. За його сприяння було збудовано новий універмаг, нині магазин АТБ.

В.Й.Тулуба нагороджено орденом «Знак пошани» та багатьма медалями, відзначено грамотами і подяками. Неодноразово був учасником ВНГУ.

Проживає у м.Миколаїв. Відзначений званням «Горожанин года – 1999».

Звання «Почесний громадянин Баштанського району» Тулубу В.Й. присвоєно відповідно до рішення районної ради від 12 жовтня 2012 року №7 «Про присвоєння звання «Почесний громадянин Баштанського району» Тулубу В.Й.».